Роздягнулася нiч, i знiмае сережку
Ця циганська мадона, краса чорноти.
Розсипаеться бicep в пустелi безмежнiй
I усе поринае у свiт, там де ти.
Темноока красуне, царiвно пустелi
Що охоплюе пpocтip людського тепла.
Я кохаю тебе на безмежнм цiй стелi,
Та лиш ранок приходить, й тебе вже нема.
I самотньо блукаю, шукаючи бiсер,
I знаходжу його у коханих очах.
Зорепад твоiх рук, зорепад твоiх весен.
Не змiнилось нiчого. Старiти почав
Цей скуйовджений вiк i доба недобитих.
Ти приходиш тепер, як завжди, в моi сни.
А вино у бокалi стоiть недопитим,
I ти тягнеш цi руки туманом рясним.
I безсоння ночей - що б, здавалося, краще.
Я й дононi у пошуках серця твого.
А безмежне це щастя залишиться нашим
I тепло моiх мрiй не згорить, як вогонь.
