Прямуеш довго, крок за кроком,
Ти день iдеш, i нiч, i piк.
Збиваеш ноги ненароком,
А душу - помiж недорiк.
А так i суджено людинi,
-Дарунок бога суети.
Та ми в скорботi не единi,
Дорого скорбна: я i ти.
А шлях iде з такоi пам"ятi,
А шлях несе такi слова...
Ще ти опинишся на папертi
В вiнку терновiм божества.
I тiнь тiней. I тiнь без тiнi
I без тепла вже сонце е.
Невже в твоему воскреаннi
Розп"яття бачиться твое?
Така людська метаморфоза...
Та нiмо моляться вуста,
Скорботна "Bia долороза"
I тiнь розп"яття i хреста...
